Всі Новини Закарпаття
        

На Закарпатті живе проповідник, провидець і заклинатель гадів Іван Клованич

На Закарпатті живе проповідник, провидець і заклинатель гадів Іван Клованич У селі Бороняві, що на Хустщині, репутація у 52-річного Івана Клованича непересічна й неоднозначна: від чаклуна, відлюдника, цілителя до просто дивака або порядного ґазди, побожного сім'янина. "Е-е, туй таких, як ви, доста було! Навіть жони з Німеччини і Чехії приїжджали радитися", - зауважила дружина Василина, гадаючи, що я - черговий паломник.

Уже через хвилин двадцять ми з Іваном Клованичем сиділи в хаті за кавою.


"Я помагав відомому отцю Методію, котрий лише туй урятував від нечистої сили 40 душ"

– Як мав три роки, – розпочинає розповідь пан Іван, – то на похороні двоюрідної сестри дуже плакав. Тоді отець Токач дав мені в руки Євангеліє. Я замовк, почав гортати. А потім не хотів віддавати. "Я буду молитися, щоб Іванка Бог благословив, аби все життя з книгами мав діло", – переказувала мені матір слова священика. До церкви я регулярно ходив із 7 класу, тоді й Біблією зацікавився. І хоч за радянської влади насаджувався атеїзм, ріс я глибоко побожним. Навіть в армії щодня молився.

Колись мій дідо Василь був дяком. Далі, як відомо, руські закрили Боронявський монастир, перетворивши його на склад для продуктів, відтак на дитсадок. А в кінці 80-х після наших настирливих домагань святиню відкрили знову. Так ся стало, що і я пішов по дідових стопах. Був дяком, зокрема, й при отцеві Методію, що вмів виганяти з людей бісів. Родом із Ільниці Іршавського району, священик став відомим на всю Україну. Сюди з усіх-усюд приїжджали паломники, аби на власні очі переконатися у його здібностях. Журналісти фільми знімали, писали без кінця. Дар зцілювати отець перейняв на Львівщині – у Золочеві. Коли читав молитви над головами душевно хворих, біснуватих, то вони били собою, лаялися, таким чином очищаючись. Я був присутній, може, й на двохстах сеансах, багато з яких записав. Допомагав священику чи молитвами, чи тримати людей, було, коли й четверо держали ’сьме жінку з Івано-Франківська; рятували від бісів малих дітей. Загалом то дуже виснажлива робота: священик, лікуючи, віддавав масу енергії, абсолютно знесилюючись, інколи буквально й непритомніючи. Тоді я швиденько розтирав його, кропив свяченою водою. Глибоко шаную отця Методія, котрий брав на себе великі подвиги. Також він намагався вигнати з монастиря всіх грошохватів. Сам жив бідно, спав ледь не на землі, відмовлявся накриватися перинами. Нині, кажуть, лежить хворий у львівській лікарні, осліп цілком.

"Я вмирав 21 раз. Бо дратую Диявола, живучи за Божими заповідями"

– Ще як був дяком, люди з усіх районів Закарпаття, України часто приходили в монастир і до мене, – продовжує боронявець. – Одних треба було лікувати молитвами, других – розрадити, треті просили за своїх близьких і знайомих, четверті чекали на рецепт, як стати щасливим, п’яті цікавилися моїми заклинательськими здібностями. Я приймав, бувало, з ранку до вечора. Став таким собі дяком-проповідником. Щастя – це виконувати Божі заповіді.  А всі сварки, ненависть між людьми, хвороби породжені безперервною гонитвою за грошима.

2000 року з різних причин я лишив роботу дяка. Зокрема, не міг дивитися, як монахи, незважаючи на обітницю жити в убозтві, чистоті й святості, ні в чому собі не відмовляють. Про яке убозтво йдеться, коли ченці їздять на розкішному авто, ніби боси якоїсь фірми?! З дорогими мобільними телефонами! Та ще й до влади рвуться!

Один рік я жив на фазенді як аскет, великі подвиги беручи на себе. Усамітнившись, молився, аналізував своє життя, набирався духовних сил. Мене й там люди знаходили – хустяни, велятинці, липчанці. Вірте чи ні, а я 21 раз умирав. То тяжко пояснити. Гадаю, що Диявол заздрить мені, я його дратую, адже стараюся так жити, як Бог хоче. Уперше я ледь не пішов на той світ, коли малим, упавши, зламав праву руку. У юності напередодні Пасхи в Хусті переніс видалення апендикса. Тоді я був і мертвий, говорив із душами своїх предків, усякі видіння мене переслідували. Завдяки Божій помочі виборсався. Не раз і не двічі, бувало, "відключався", непритомнів на п’ять-десять хвилин, але врешті приходив до тями. Міг голос втратити, тому погодився на складну операцію на горло. А торік підшлункову залозу схопило. Приїхала швидка, дала три уколи. Терапевти наказували пройти курс лікування – я не погодився. "Мене не треба лікувати. Я духовно здоровий. І хоч маю проблеми із зором, зате дивлюся далеко в майбутнє", – відповів. За всі випробування дякую Господу, все у Його волі. І хай що далі станеться, знаю: Він мене оберігає.

Володію частково й даром провидця. Я нич не роблю – ні з того ні з сього видіння можуть з’являтися. Про інцидент із міліціонерами вже чули ’сьте. Пригадую, як однієї великодної п’ятниці лежав я на постелі й щось читав. Заходить мама, царство їй небесне. "Мамо, тітка паску їсти не буде", – кажу. "Чому?" – "Помре". Мама не повірила. У тітки боліла голова й груди, вона слабувала. Мої молитви їй трохи допомогли. Та й руками зняв біль. Попри все нічого, здавалося б, не віщувало смерті. Та я вже плакав наперед. Посвятили ’сьме паску до сходу сонця, мій син із племінником радісно бігли до тітки, аби скуштувала її. Не встигли...

Я майже не вживаю алкоголю – хіба що зрідка пиво, горілку, а вино не п’ю десь років десять. Сповідаюся щомісяця. Маю велику радість від читання релігійних книг. Багато сюжетів виписую, фіксую й свої роздуми, спогади, ніби щоденник веду. Адже маю що повісти людям. Я дев’ять разів був у Словаччині, в селі Літманові, – на місці з’явлення Пречистої Діви, заходив у кімнату, де відчував її присутність, спілкувався і фотографувався з дівчатами Іветтою і Катею, котрі виділи Божу Матір. Кілька разів відвідував Почаївську лавру, Києво-Печерську, Новий Єрусалим під Москвою, був в угорській  Марія-Повчі – монастирі з церквою Святого Михаїла, побував у Франції – в Лурді, Польщі, Чехії, Югославії. З деяких міст привіз часточки мощів святих. Тричі бачив на відстані руки Папу Римського Іоанна Павла ІІ. Уперше – в Марія-Повчі, удруге – в Кошицях,  втретє – у Львові, де від понтифіка дістав благословення.

Лік від укусу гада –31 слово, які є тайною великою

– Я був переконаний, що ви мене й про змій зазвідаєте. Так, давно навчився їх заклинати, – інтригує Іван Клованич. – Майже 30 років тому трапилася пригода: у лісі Бог на мене напустив кількох гадів. Відкидував їх тичкою, ледве втік. Але вирішив будь-що знайти заклинателів. Рік-два безуспішно шукав, тобто зводили мене або з брехунами, або зі слабенькими, приміром, із Золотарева або Криви. Але врешті прийшов я до хустянина Іллі Шотника. Сподобався я йому своєю відвертістю й сміливістю, щоправда, попросив мене прийти пізніше – після того, як попощу. "Уповім тобі 31 слово у певному порядку – тоді повториш. А не затямиш – прийдеш наступного року", – поставив умову. Припустився одної помилки. Шотник її пробачив. І вже через рік я чи не всі головні секрети знав. Щоправда, іспитовий термін тривав три роки. Бо при заклинанні одні слова треба знати, при скликанні – другі, при відганянні – треті, при наганянні на когось – четверті. Особливо практика допомагала. "Іване, я переконався, що в тобі велика сила і талант, тому старайся не думати, бо й цього доста, аби скликати гадів", – попереджав мене. До речі, учитель мій лише нещодавно помер – на 91 році.

На Закарпатті, зокрема й на Хустщині, здебільшого водяться полози двох видів, вужі і так звана гадюка звичайна. Остання отруйна. Пригадувати годен много випадків. Раз у лісі дрова складав, не мав часу привезти додому. "Скличу, аби тички мені сокотили", – вирішив. Через півгодини як почали гади спов¬затися! Останній, лідер, так гарно звивався, хвилею. Я зупинив його словами. Гад піднявся на метр. Довгий такий, голова – як мій кулак. Ми й очима розмовляли...

Одна боронявська жона прибігла: "Іване, гад корову вкусив, вим’я розпухло, мучиться та й здоїти не можу". "Іди, Олено, додому, через дві години зможеш доїти", – заспокоюю. Я на відстані закляв рану – і корова одужала. Згодом зустрілися ми в центрі села. "Іване, кулько з мене?" – звідала. "Нич!" – кажу. Я за це гроші ніколи не брав і не беру. У Горінчові трапилася аналогічна пригода. Так само я й свиней лікував від укусів. Теоретично відстань – не перешкода для заклинання, а практично все залежить від таланту заклинателя.

Гади – мудрі й загалом добрі істоти. Без причини не нападуть. Агресивні хіба що тоді, коли в гнізді про малих дбають. І мстиві. Я все застерігаю людей, аби не вбивали їх. Приміром, торік під час косовиці боронявці навмисне трактором задавили гада. Не минуло й десяти хвилин, як другий приповз, третій, родичі, мабуть. "Дядьку Іване, відженіть, бо не годні ’сьме сіно гребсти", – просили односельці. Я пішов на поле. Гади, повторюся, – як люди: живуть сім’ями, хвилюються один за одного, сумують. Тому спочатку я ледве втихомирив полозів і лиш тоді відігнав.

Які саме слова промовляю при заклинанні або наганянні? То є тайна велика! Я ніколи не зловживаю та й не маю права зловживати своїм умінням, тобто, приміром, заради розваги, хвальби скликати. На жаль, ще не знаю, кому його передам. Життя, сподіваюся, підкаже. Чоловік цей має бути побожний, добрий, здібний, дотримуватися постів і любити природу. Інакше може много біди наробити. Секрети в голові тримаю, нікуди не записував. А може, й у могилу їх понесу.

Люди мене всяко називали й називають, обзивали й обзивають, даколи дуже паскудними словами. Але я не творюся. Бог – усім суддя! Така наша натура: якщо не здатні когось зрозуміти, отже, нараз тягне заперечувати, ґанити, оббріхувати.

Ми ще зачепили тему Жовтневого перевороту, Другої світової війни і... майбутньої Третьої, Чорнобиля, і сатанинського числа 666, а також тему України, в якій, цитую Івана Клованича, "церкви будуються для показу" і "партій розплодилося безліч". Боронявець, до речі, – автор "Історії Боронявського монастиря", показав мені з десять молитовників, зо двадцять релігійних книг, чимало своїх рукописних, приміром, "Рани Христа живі і сьогодні", "Пісенник для паломника", ряд блокнотів із записами, рекомендаціями, як боротися проти бісів, демонів, нечистої сили (так званий екзорцизм)...

P.S. Висловлюю подяку за сприяння в написанні матеріалу учителю боронявської школи Мирославу Рососі.
 
Михайло ФЕДИНИШИНЕЦЬ, "Старий Замок Паланок"

      

06/05/10 15:28   Суспільство

Коментарі (11)

22 вересня 2017, 16:55
Оксана
Чи може те ви допомогти чоловіку зав'язати з алкоголізмом


18 вересня 2017, 08:17
Іванна
Як з вами звязатись


12 серпня 2017, 16:47
іра
напишіть будь ласка чи допоможете від алкоголю і чи, наприклад.може прийняти пан Іван людину в той самий день що й ми приїдемо. тобто яка у нього черга?


26 березня 2017, 16:59
Світлана
Можна питання до п.Івана? Яка причина появи змій де б я не поіхала відпочити на природу?


26 грудня 2016, 09:47
Олександра
А ви можете допомогти від алкоголізму? Відпишіть?


16 грудня 2016, 15:10
ярослав
Як звязатись з вами?


11 липня 2016, 19:16
Ірина
Напишіть будь ласка адресу або телефон, як можна звязатися з паном Іваном?


20 травня 2016, 18:11
Андрій
Як з вами звязатись?


11 травня 2016, 10:01
Наталія
Спасибі Богу.що такі люди є як ВИ


5 листопада 2015, 09:27
Богдана
мий дидусъ вмиэ выдганяти змии


5 листопада 2015, 09:25
Богдана
це мий дидусь и я його люблю

Додати коментар

Ваше им'я:


Введіть контрольний код, який ви бачите на зображенні:


Якщо ви не бачите контрольний код, це означає, що у вашему браузері відключена підтримка графіки. Включить її і перезавантажте сторінку.
Повідомлення:


Залишаючи коментарі, дотримуйтесь Правил поведінки на сайті.
Коментарі, які не відповідають пунктам виписаних в Правилах - будуть видалені!
Ми будемо дуже вдячні, якщо Ви розмістите посилання на цей матеріал на своєму веб сайті!
Постійна адреса цієї сторінки: http://www.clipnews.info/newstopic.htm?id=13819
 
© 2008, ClipNews.info . Усі права захищені.
Використання матеріалів ClipNews.info дозволяється за умови посилання
(для інтернет-видань — гіперпосилання) на clipnews.info.
Передрук, копіювання чи відтворення інформації,
що містить посилання на інші джерела в будь-якому вигляді заборонено.
       
   
4688948 0